Ви мусите дозволити Javascript у вашому браузері для оптимальної роботи сайта і відображення розділів повністю.
Увійти Моя подорож
UaRuEn

Перша подорож до Львова: 10 історій не про каву

21.11.2018
572

Привіт, мене звуть Женя, і, маю зізнатись, до цього моменту я ніколи не бувала у Львові. Більш того, це була моя перша далека і тривала подорож у зовсім незнайоме місто. Тож на геть усе я дивилася з широко розплющеними очима, щирим подивом і захопленням.

Середньостатистичного мешканця Слобожанщини відділяє від Львова 19 годин у потязі. Це, звичайно, якщо ви оберете бюджетний варіант за маршрутом “Лисичанськ-Ужгород”. Обіцяю, за цей час ви всім серцем полюбите високий сервіс та комфорт від улюбленої “Укрзалізниці”. Але хіба це може злякати, якщо ви їдете до міста своєї мрії?

Історія про хостел

Вирішення дрібних організаційних питань – невід'ємна частина поїздки. Потурбуватися про житло у Львові раджу заздалегідь, адже шукати його на місці з валізами у руках буде і незручно, і нереально, особливо у високий сезон. Я обрала заклад з найвищим рейтингом на туристичних сайтах – “Dream Hostel”. За 4 дні проживання у цьому хостелі не помітила жодних недоліків, а я ще той ревізор:)

До того ж, він знаходиться майже на площі Ринок, а це неабияка перевага. Ввечері центр Львова перетворюється на великий концертний майданчик. І коли ваше житло розташоване на відстані пішої доступності, можна без проблем гуляти і слухати музику до глибокої ночі.

Історія про Ратушу

Звичайно, кожен турист насамперед йде на площу Ринок. Ну а як інакше? Гуляючи центром, я зловила себе на думці: “Як же тут затишно, відчуваю себе, як удома. Серйозно, Львів, я не знаю, як ти це робиш, але ти наче вкрив мене теплим пледом і дав у руки горнятко какао. Тепло і затишно тут, на цих маленьких вулицях”. От приблизно на цій думці мої очі побачили табличку з адресою “Площа Ринок, 19”... Зрозумійте мене правильно, але 23 роки життя у Харкові привчили мене до того, що площа – це коли від одного її краю до іншого йти хвилин п’ять.

Але менше з тим, скоріше до Ратуші! На вході вас зустрінуть величні леви та мініатюрний макет будівлі, до якої ви збираєтесь увійти. Наразі у Ратуші розташувалася Львівська міська рада. Щоб піднятися на саму вежу, треба спочатку пройти міні-квест, прокладаючи собі шлях за стрілками-вказівниками. У одному з численних коридорів встановлено бюст на честь Данила Галицького. Король суворо стежить за депутатами, що так заклопотані своїми депутатськими справами. Судячи з погляду, не в захваті монарх від цієї демократії.

Потім на вас чекає ще 400 сходинок, але це дрібниці у порівнянні з чарівною панорамою міста. Не віриться, але від краєвиду середмістя справді може перехопити подих. Різнокольорові дахи, велика кількість дерев, гордовиті верхівки храмів – все це виглядає дуже гармонійно. Здається, саме в цей момент я і закохалася у тебе, місто Лева.

Історія про місто, відкрите для світу

Офіційне гасло Львова, яке повністю відповідає дійсності. У хостелі, в якому я жила, майже всі були іноземцями. Хао з Китаю збирався їхати до Німеччини, але йому довелось змінити плани і зупинитись у геть незнайомому Львові. За декілька днів він купив вишиванку і намагався вчити українські слова. Бен зі США приїхав вчити львів'ян англійської, але натомість вчиться сам. Вечорами він читав уголос українські книжки і запитував значення незнайомих слів. Раульс з Литви мав підкорювати Українські Карпати, але життя занесло його у Львів. Виявилося, що він так само як і я дуже любить українські гурти, особливо Один в каное та Vivienne Mort. Хіба могли такі різні люди зустрітись десь в іншому місті?

Історія про замки, високі і не дуже

Ще один абсолютно обов'язковий пункт у чек-листі кожного туриста – Високий замок. Це саме той острів зелених дерев, які видно із Ратуші. Сюди також йдуть за красивим краєвидом, та й просто відпочити від міста (сказати “міської метушні” язик не повертається). Піднімаючись на гору, де-не-де ще можна побачити залишки оборонних укріплень.

Мене чомусь зовсім не збентежило, що Високий замок – це гора, тож я сміливо вдягла сукню і підбори. До речі, не можу сказати, що це мені якось завадило. Та й сам підйом на гору виявився приємнішим, ніж перебування на вершині. Бо на невеличкому майданчику скупчилося декілька весільних пар, які намагалися зробити гарні фото, дитячий вокально-танцювальний колектив, який вирішив саме тут відпрацьовувати свої номери, неміряно туристів та продавців усілякого краму. Але це місце все одно слід обов'язково відвідати.

А от якщо вам захочеться побувати у справжньому замку, серед розкішних інтер'єрів та коштовних меблів – то вам до Палацу Потоцьких. Якщо прийдете сюди, обов'язково зазирніть до заднього дворику, до однієї з маловідомих пам'яток Львова. Там ви знайдете з десяток мініатюрних фортець України. А ще - стільки ж велетенських алое. Як ці традиційно домашні рослини виросли понад людський зріст залишилось для мене загадкою.

Історія про легенди, карцер та пана Мазоха

Здогадались, про що йде мова? Правильно, про найпопулярніші заклади міста. Найкращі враження по собі залишив “Дім Легенд”: сюрреалістичний інтер'єр, дракон на вході, годинник, що показує львівський час… Але найцікавіше чекає вас на даху. По-перше, це відомий Сажотрус, який виконає всі ваші бажання, якщо ви закинете монетку йому в капелюх. Мені цього зробити не вдалося, але, сподіваюсь, пан Сажотрус оцінив мої старання та кількість втрачених копійок. По-друге, це старенький автомобіль, який одразу викликає асоціацію з чарівним фордом “Англія”, який стараннями містера Візлі долетів до будинку Гаррі. Їжа в “Домі легенд” теж на рівні. Обов'язково скуштуйте банош - традиційну українську страву.

Радити “Криївку” – це все одно, що казати “як будете у Києві, то сходіть на Хрещатик”. Розповідати, як знайти цей заклад не буду – це ж таємниця:) На вході вас зустріне дуже колоритний дядько та запропонує трошки алкоголю. Справа добровільна – можете спокійно відмовитись без докорів сумління. Я відвідала “Криївку” у денний час, тож особливих цікавинок не побачила. Але якщо ви в якийсь момент засумуєте, то просто голосно запитайте офіціанта, чому це в меню немає пєльмєнєй. Цікаві спогади гарантую.

До речі, про незабутні спогади. Святкування свого 23-го дня народження у “Мазоху” я точно ніколи не забуду. А ще – нікому не покажу відео, зняті в цьому місці:) Коли ти тільки заходиш і бачиш все, що там відбувається, в голові лунає думка: “А це взагалі законно?”. Але через декілька хвилин розумієш, що все в порядку, так і треба. Як будете тут – замовте на десерт торт Захер, і тоді буде як у пісні, там де “эндорфины пошли, фантазия пошлит”.

І до “Криївки”, і до “Мазоху” завжди стоїть досить велика черга, але не лякайтеся, вона просувається дуже швидко.

Історія про церкви

Недільного ранку, який послідував після пікантного вечору у кафе “Мазох”, я вирішила зайти в одну з місцевих церков. Не знаю, чи доречне у цьому контексті слово “демократичний”, але львівські костели видались мені саме такими. Ніяких хусток чи довгих спідниць, якщо ви зайдете в джинсах, ніхто косо не подивиться. Як мені здалося, для місцевих це буденна справа. Мене ж особливо вразила архітектура Домініканського собору та Бернардинського монастиря.

Історія про музеї

Сучасні, інтерактивні, дуже цікаві – не звикли чути такі епітети про музеї? Тільки не у Львові. Чого точно не можна пропустити, так це:

  • Музей-аптека “Під чорним орлом”. Пересічного туриста тут здивує геть усе. Для початку, вхід у сам музей знаходить за спинами фармацевтів у звичайній аптеці. Щоб потрапити з однієї музейної кімнати до іншої вам доведеться спускатись у підземелля, підійматись сходами, пройти через внутрішній двір будівлі. Такий собі квест посеред старовинних інструментів для виготовлення ліків.

  • Музей-арсенал. Я сюди прийшла одночасно з нереальною кількістю школярів, тож мені пощастило прослухати приблизно десяток екскурсій про зброю з усіх куточків світу. До речі, це дійсно дуже цікаво.
  • Музей скла. Він мені сподобався найбільше, адже скоріше нагадував мистецьку галерею, ніж музей. А ще екскурсію тут мені провів мій смартфон. Відвідувачі зчитують QR-код на стіні та завантажують аудіогід, який розповідає все про виготовлення скла. Тож раджу прихопити з собою навушники.

Історія про архітектурні дива

Маю зізнатися: до своєї першої подорожі я підійшла досить безвідповідально. Жодного маршруту чи плану у мене не було. Не можу сказати, що раджу повторювати такий експеримент. Але це було досить цікаво - просто гуляти і знайомитись з містом.

Насправді красиві будівлі у центрі Львова буквально скрізь, кожна викликає бажання дістати телефон і фотографувати. Найпопулярнішим у цьому сенсі є Львівський оперний театр. Але у моєму особистому рейтингу абсолютним лідером стало Італійське подвір'я. Вишукана архітектура у чистому виді.

Історія про дивні речі, ідеї та іграшки

Туриста, який вирішить добиратися з вокзалу до центра міста на трамваї, чекає декілька сюрпризів. По-перше, квиточок треба купувати не у кондуктора в салоні, а на зупинці або у водія через спеціальне віконечко. По-друге, його треба компостувати. По-третє, на вокзалі є декілька зупинок, і трамваї з різними номерами зупиняються на різних місцях. Якщо перші дві речі вкладаються у мою картину світогляду, то третя так і залишиться загадкою.

Наступна дивина у моєму рейтингу – це місце під назвою “Двір загублених іграшок”. Виглядає досить незвично, але вночі я б сюди не пішла. Краще вже у “Музей ідей”. Там теж багато дивних експонатів, але вони не лякають, а змушують замислитись. До речі, цей заклад більше схожий на галерею сучасного мистецтва, аніж на класичний музей.

Історія про пряники і вишні

Або ж про сувеніри. У Львові ледь не на кожному кроці можна купити щось з логотипом міста. Така річ за неписаним правилом автоматично стає сувеніром. Якщо хочете привезти зі Львова щось миле та більш-менш корисне, зайдіть до “Львівської майстерні пряників”. Їх тут сотні видів: починаючи від пряника у виді символа міста – лева, та закінчуючи смаколиком у виді космічного динозавра.

Ще один чудовий варіант подарунка зі Львова - пляшечка “П'яної вишні”. Бо краще ваші друзі один раз спробують, ніж будуть без кінця слухати ваші історії про цей, без перебільшення, неймовірно смачний напій.

Історія про каву

Ви подумали, що я вас обманула? А от і ні, адже це 11-та історія:) І вона про каву. Всі ж чули, що Львів буквально пронизаний цим напоєм? Не можу заперечувати це твердження, але в мене з кавою у Львові склалися неоднозначні стосунки.

Спочатку мене вразила запаяна кава у знаменитій “Львівській копальні кави”. Потім спіткало розчарування в Італійському дворику. Тут зіграло свою роль очікування чогось неймовірного, під стать інтер'єру. А от мій новий знайомий американець сказав, що такої смакоти, як у закладі “Світ кави”, він ніде не куштував.

Звичайно, я багато чого не встигла побачити. Наприклад, Музей пивоваріння чи “Гасову лямпу”. Але на мене вже чекав прекрасний поїзд, що прямує з Ужгороду в Лисичанськ та 19 годин пекла від все так само улюбленої «Укрзалізниці». Але я обов'язково повернуся. Обіцяю тобі це, Львове.

Автор: Євгенія Кузенкова

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал, щоб не пропустити нові огляди: https://t.me/discover_ukraine

Підпишіться на розсилку новин та пропозицій від discover.net.ua і наших партнерів

Натискаючи кнопку, ви погоджуєтесь із Правилами та умовами.